З нагоди Великого свята Святого Архистратига Михаїла, хочу привітати з цим великим святом і днем ангела – іменинами, наших духовних пастирів, які служать у Святому Вівтарі Божих Святих Храмів наших церков, і безнастанно приносять безкровні жертви, за наших вірних людей, дітей, нашу молодь, за наших батьків, матерів, наших померлих родичів, приятелів, близьких, знайомих, за нашу владу, правління і все військо і за тих, за яких ніхто не молиться : отця Михайла Касіянчука, помічника Прокатедрального Собору Благовіщеня Пречистої Діви Марії, о. диякона Михайла Паньківа, магістра Богослов’я, який вже рік ревно і старанно веде християнську передачу на Надвірнянському телебаченні «Сіль землі», о. Михайла Федоріва – пароха с. Верхній Майдан і с. Парище, а також о. Михайла Багрія, пароха с. Пнів. Хочу побажати їм здоров'я, Божого благословення, опіки Божої Матері, щоб їхня праця була Богом благословенна, щоб вони пам’ятали свої духовні обов’язки і працювали для Бога і для душ, які їм повірені на повну потужність, жили в Божих чеснотах, в любові до Бога і до ближнього, наповнювали душі вірних наших християн ласкою Божою та вели їхні душі до досконалості, через терпеливість і покору та єдність з нашим Христом Спасителем, хай Всемилостивий Господь кріпить Вас дорогі отці силою Божою, та духовним натхненням для сповнення волі Божої, та до своїх овець, які Вам повірені, миру, добра, любові і великого Божого милосердя.
З любов'ю в Христі Господі Ваш брат у священстві Декан Надвірнянський директор Благодійного Фонду «Карітас» о. мітрат Григорій Сімкайло
26 вересня 1902 року Митрополит Шептицький видав розпорядження щодо виборів Головної настоятельки Згромадження. За більшістю голосів було обрано Йосафату Гордашевську. 1904 року сестра Йосафата зважується на особливий вчинок – вона зрікається з поста Головної настоятельки. По-справжньому вражає її виважена й покірна мудрість, її здатність до терпіння та самопожертви.
Для сестри Йосафати розпочинається новий духовний етап, сповнений апостольської праці серед народу на найважчих місіях. У чому, можливо, й був глибокий сенс її монашого покликання. Згодом сестру Йосафату скерували до Трускавця, де також був дім згромадження. Сестри в цьому монастирі жили дуже бідно, оскільки не отримували від парафії жодної допомоги. Там сестра Йосафата працювала в дитячому садку й опікувалася хворими. Згодом вона якийсь час працює у Львівській семінарії разом з іншими монахинями на кухні й у пральні. А 1905 року сестра Йосафата переїжджає до Станіславова, де навчає у школі дітей та доглядає хворих. За якийсь час працює у Бережанах, де відкривається новий монастир. Там вона теж допомагає хворим та бідним, провадить курси для молодих господинь, де навчає сільських дівчат ручних робіт.
Протягом 13-и років живе з таким девізом дитячий духовний хор «Вервичка». Вже багато учасників хору є студентами Вищих навчальних закладів, є й такі, що стали вже добрими вчителями, лікарями, музикантами, а дорога їх все веде в святкові дні на хори Прокатедрального собору Благовіщення Пречистої Діви Марії.
З 27-30 жовтня 2011 року в реколекційно-відпочинковому центрі Сестер Служебниць в м. Надвірна Івано-Франківської області, під проводом сестер Мирослави Яхимець та Любомири Надич відбулися реколекції для мирян на тему «Боже Слово в житті християнина».
Послухай, Боже, ще жодного разу в житті з Тобою не говорив я, але сьогодні мені хочеться привітати Тебе. Ти знаєш, з дитячого віку завжди говорили мені, що немає Тебе. І я, дурень, повірив. Я ніколи не споглядав Твоїх творінь. І от сьогодні вночі я дивився на небо зоряне, що було наді мною. І зрозумів раптом, милуючись їх мерехтінням, яким жорстоким може бути обман. Не знаю, Боже, чи даси мені руку? Але я скажу Тобі і Ти зрозумієш. Чи не дивно, що серед найстрашнішого пекла мені раптом відкрилося світло, і я побачив Тебе? А крім цього мені нема чого сказати. Не хочу сказати, що, як Ти знаєш, битва буде жорстокою. Можливо, уночі ж я до Тебе постукаюсь. І ось, хоч дотепер я не був Твоїм, чи дозволиш Ти мені ввійти, коли прийду? Але, здається, я плачу. Боже мій, Ти бачиш, що зі мною трапилось, що нині я прозрів? Прощай, мій Боже! Іду й навряд чи вже вернуся. Як дивно, що тепер я смерті не боюся.
